Поки росте герань

Час – така дивна річ.
Його так мало, щоб поміститися всій мені з усіма моїми мріями, бажаннями, роботами, навчаннями, прагненнями й мандрами. Час кусається, мов шерстяний светр.
Хочеться час проживати розмірено, приємно, щоб була і робота, і сніданки, і любов, і книга на ніч.
Бо все ж таки, як не крути, я встигну прожити лише одну долю – мою.